У середині 1980-х рр. у СРСР з'явилися засоби ПВО нового покоління, що включали не тільки радіолокаційну, але й оптико-телевізійну систему наведення, що була не чутлива до радіоперешкод і не демаскувала комплекс. Протистояти такому супротивникові при світлі дня ставало дуже складно, і було потрібно підвищити можливості "Торнадо" для дій уночі й у складних метеоусловиях.

Крім того, авіабудівники все більша увага стали приділяти зниженню помітне своїх виробів. Про модернізацію "Торнадо" замислювалися всі їхні власники, однак лише у Великобританії цей процес придбав значний розмах. Там стартувала так звана "модернізація середини життя" літака - MLU (Mid Life Update). Були випущені вимоги SR(A)417, відповідно до яких доробкам стояло піддати 165 Tornado GR.Mk 1 і Mk 1A, а також побудувати 26 нових літаків серії Batch 8.

У рамках програми фірма GEC Marconi почала розробку тепловизионного комплексу Spartan, що дозволяв уночі сканувати місцевість і формувати дані, необхідні для низько висотного польоту. Спільно з "Спартаном" повинен був працювати призначений для формування карти місцевості тепловизионный комплекс TICM II, також розроблювальний "Маркони".

Випробування досвідченого зразка TICM II провели на доробленому "Торнадо" в 1985 р. Було також передбачене використання підвісних інфрачервоних станцій FLIR. Фірма Ferranti розробила новий, більшого розміру індикатор на лобовому склі, що дозволяло краще використовувати можливості тепловизионной апаратури.

Для зниження радіолокаційної помітності "Торнадо" компанія спроектувала цельнокомпозитное горизонтальне оперення й початку роботи зі створення вертикального. В 1989 р. був підписаний контракт на комплексну модернізацію перших трьох машин. Але завершення "холодної війни" привело до того, що в липні 1990 р. всю програму анулювалися