В 1965-70 р. Великобританія організувала систему протиповітряної оборони UKADGE (United Kingdom Air Defence Ground Enviroment). Вона була покликана контролювати повітряний простір над Північним і Норвезьким морями, а також частина північної Атлантики до стику в районі Ісландії з аналогічною північноамериканською системою NORAD.

Для ефективного функціонування UKADGE були потрібні літаки радіолокаційного дозору, однак англійцям так і не вдалося довести до розуму встаткування свого Nimrod AEW.3, і вони були змушені використовувати архаїчні поршневі Shackleton AEW.2 аж до 1991 р., поки нарешті-те не обзавелися американськими E-3D AWACS.

У цих умовах однієї з найголовніших особливостей нового британського винищувача ПВО ставала потужна РЛС, що дозволяла вести самостійний пошук цілей в умовах "дірявого" радіолокаційного "парасольки". На початку 1970-х рр. майже ідеальним кандидатом на цю роль бачився новітній американський винищувач F-15A Eagle. Однак він мав ряд якостей зовсім не потрібних британцям, але за які так чи інакше треба було платити.

Зокрема, F-15 володів "зайвою" масою конструкції, тому що був розрахований на більші перевантаження, характерні для маневрених повітряних боїв, а вести такі з радянськими бомбардувальниками англійці не збиралися. Більшою мірою під британські вимоги підходив палубний винищувач F-14A Tomcat, але в 1970-е рр. він мав значні проблеми з надійністю силової установки.

У цій ситуації англійці вирішили створити перехоплювач на базі "Торнадо", і в 1976 р. приступилися до проектування його. Для виявлення цілей і керування ракетами фірма GEC Marconi розробила нову псевдомоноимпульсную РЛС AI.24 Foxhunter. Цей радар на відміну від сучасних йому импульсно-доплеровских РЛС був перукарки для пошуку цілей на великій дальності й в умовах активного застосування супротивником засобів РЭБ.