14 березня 1969 р. програму перейменували в MRCA (Multi Role Combat Aircraft) - слово Combat підкреслювало розробку саме ударного літака. На цьому етапі проект розглядався у двох основних конфігураціях: одномісної РА-100 для Італії, двомісної РА-200 для Великобританії й Німеччини. Літак одержав попередню назву Panther (пантера). Однієї з його найголовніших завдань був високошвидкісний політ на малій висоті з одночасним застосуванням зброї, що вимагало наявності другого члена екіпажа.

У результаті від одномісного варіанта відмовилися. 23 березня 1969 р. для створення й серійного виробництва літака утворили консорціум Panavia GmbH з головним офісом у Мюнхені (Німеччина). У нього ввійшли фірми: британська ВАС (згодом ВАЕ) і німецька МВВ із участь на паях по 33% , а також італійська Fiat і голландська Fokker - по 16,5 % кожна. Партнери домовилися, що передню й хвостову частини фюзеляжу будуть виготовляти англійці, середню - німці, а крило - італійці.

Остаточне складання вирішили призводить у трьох країнах. Сторони визначили, що будуть використовувати метричну систему мер, а робочою мовою стане англійський. У липні 1969 р. після виходу Нідерландів із програми частки учасників були перерозподілені: по 42,5% одержали англійці й німці, 15% - італійці. Первісні плани закупівель РА-200 минулого вражаючими. Німецькі військові мали намір придбати до 700 таких літаків, щоб замінити ними практично весь парк F-104G.

Але Бундестаг зменшив їхні апетити до 420 одиниць, а коли для ПВО вирішили закупити 175 винищувачів F-4F Phantom II, те замовлення на РА-200 скоротили до 357 машин. В англійців і італійців кількість спочатку замовлених машин становило 230 і 100 літаків відповідно, і в ході серійного виробництва перетерпіло незначні зміни. Для створюваного літака спочатку спробували підібрати існуючий американський або британський двигун.