Угонщики стали перед турецьким судом, на якому постаралися всіляко откреститься від убивства Н. Курченко й нанесення поранень іншим членам екіпажа. Вони затверджували, що були збройні лише обрізами мисливських рушниць, а з пістолетів стріляли якісь представники радянських спецслужб, що супроводжували той рейс. Ця версія дотепер кочує в різних ЗМІ, але представляється вкрай малоймовірної.

По-перше, у той час практики супроводу "силовиками" звичайних рейсів пасажирських літаків у Радянському Союзі ще не було. По-друге, навіть якщо припустити, що хтось стріляв на борті крім Бразинскасов, те дуже важко представити, як він умудрився не потрапити в самих угонщиков і настільки влучно догодив майже у всіх членів екіпажа.

По-третє, виникає неминуче питання, чому Бразинскасы не вели відповідний вогонь убік пасажирського салону? По-четверте, чому вони не вказали на цих загадкових агентів відразу після посадки в Трабзоне, адже в цьому випадку турки напевно затримали б людей, безпосередньо причетних до кровопролиття.

Зі членів екіпажа також ніхто не міг стріляти - у них не було зброї, тому що покладені табельні пістолети авіатори попросту не встигли одержати в аеропорті вильоту. Швидше за все, така лінія поводження угонщиков стала однієї з "адвокатських штучок", що народилися вже в ході процесу. Адже при всьому політичному підґрунті справи було потрібно знайти якісь аргументи для зм'якшення покарання людям, що зробили за законами будь-якої країни тяжкий злочин.

Судячи з рішення суду, такі доводи відшукалися. Бразинскасы провели у в'язниці всього біля чотирьох років, ще біля двох років їх містили під домашнім арештом, і в серпні 1976 р. вони змогли виїхати в США. У СРСР відбувся заочний процес, на якому батька присудили до страти, а неповнолітнього сина - до 10 років позбавлення волі. Поступово імена Пранаса й Альгирдиса Бразинскасов стали забуватися.