У середині 1960-х рр., у самий розпал "холодної війни", СРСР і його союзники за Варшавським договором мали у своєму розпорядженні величезну сухопутну армію з колосальною кількістю танків. Стратеги НАТО думали, що у випадку вторгнення цієї армади в Західну Європу наземні сили країн "вільного миру" не зможуть зробити їй гідний опір, тому покладатися треба на "ядерну парасольку" і авіацію. При цьому особливе значення надавалося руйнуванню комунікацій, командних пунктів і знищенню резервів, що висуваються.
Після цього відірвані від ліній постачання броньовані клини супротивника повинні були перетворитися в купи обездвиженного металу. Для рішення цих завдань НАТО мало у своєму розпорядженні оперативно-тактичні ракети Pershing 1 і літаками-носіями тактичної ядерної зброї: побудованими в Америці F-105Thunderchief і F-101A Voodoo, а також випущеними в Європі по ліцензії F-104G Starfighter. Крім того, на озброєнні перебувала значна кількість винищувачів-бомбардувальників попередніх поколінь, таких KaKF-84F, Fiat G.91, Hunter.

У той же час було очевидно, що одна частина цього парку авиатехники вже перестала задовольняти вимогам часу, а інша застаріє в недалекій перспективі. У США проблему вирішували, прийнявши на озброєння новітні на той період винищувач-бомбардувальник F-111A і багатоцільовий винищувач F-4 Phantom II, а от Західна Європа могла залишитися без ефективного інструмента стримування. Звичайно, можна було просто закупити заокеанську техніку, але цей шлях не був панацеєю.
Правительства багатьох країн Старого Світла воліли вкладати засобу у власну "оборонку", розглядаючи військові замовлення як ефективний інструмент підтримки на сучасному рівні всієї національної промисловості. У той же час відбувалося стрімке подорожчання розробки й виробництва озброєнь, що стимулювало пошук способів зміцнення "державних мускулів" з найменшими економічними витратами.
Дуже привабливо виглядала континентальна кооперація, що дозволяла інвестувати в найбільш дорогі програми засобу відразу декількох країн і зменшити витрати національних бюджетів. "Першою ластівкою" у процесі евроинтеграции авіабудівників став англо-французький надзвуковий пасажирський літак Concorde. У травні 1965 р. ті ж Великобританія й Франція підписали меморандум по двох напрямках створення військових літаків, одне йз яких привело до появи легкого надзвукового ударного літака Jaguar.
Друга тема, що одержала позначення AFVG (Anglo-French Variable Geometry), була связанна з дослідженнями з перспективних крил зі змінюваною геометрією, які в той час авіаційна наука вважала найбільш підходящими для многорежимных літаків. Саме вона стала відправною крапкою на шляху створення героя нашого оповідання.